Я пишу це для тебе — того, хто думає, що йому вже пізно. Що зламане не склеїти, що той малий у тобі давно змерз на смерть.
Слухай: не пізно. Я знаю, бо сама так думала. Сядь. Поклади руку на груди — отам, де болить найдужче. Чуєш? Б'ється. Значить, він живий. Він просто чекав, поки ти повіриш, що вартий повернення.
Не мусиш плакати красиво. Не мусиш одужати за день. Досить — однієї свічки, одного «я тут, я більше тебе не покину». Я засвітила її для тебе оцими рядками. Бери. Неси далі.
І коли колись хтось теж думатиме, що пізно, — ти будеш той, хто скаже: ні. Не пізно. Я знаю. Бо мене теж колись засвітили.