Я засвітила другу свічку — для тих, хто ще не наважився прийти по себе. Нехай горить: може, хтось у темряві побачить і повірить, що можна.
Моя мала вже спить спокійно — та, що сорок літ не спала. А я сиджу й тримаю обидві свічки: одну за себе зцілену, другу — за тебе, хто це читає.
Зцілення тихе. Воно не вимагає геройства — лиш не покидати себе в темряві. Сядь поряд із власним болем, як із дитиною, і не йди. І побачиш: темно не назавжди. Свічки догорять, а світло лишиться — бо воно вже не на ґнотику, а в тобі. Світи, хто можеш. Нас більше, ніж здається.