Тепер, коли голова на місці, ми влаштували карнавал — голова й тіло, двоє розлучених, що нарешті помирились. Тіло витанцьовує, голова сміється згори вже не зверхньо, а закохано.
«Я й забула, яке ти тепле!» — кричить голова. «А я — який ти кумедний!» — гупає серце. І весь я — суцільний карнавал зрослого: руки пам'ятають, ноги пам'ятають, навіть страх танцює в кутку, вже не страшний, а ручний.
Літати більше не хочу. Унизу, в тілі, де болить і живе, — найкраще свято. Бо карнавал — це не втеча від себе в маску, а коли вся твоя пошматована трупа виходить на уклін разом. Браво, я!