(Двір. Вітьок, рік тверезий, агітує колишнього кореша Стьопу.)
ВІТЬОК: Стьопа, кидай бухати.
СТЬОПА: Та пішов ти. Філософ, бля, знайшовся.
ВІТЬОК: Слухай сюди. Ти ж не від кайфу п'єш. Ти від того, шо в тобі пацан малий скиглить, якого батя строїв.
СТЬОПА (завмер): ...Ти шо, в мене вдома був?
ВІТЬОК: Я в себе вдома був. А там — те саме. Обійми його, дурня. Скажи: ти не винен. І попустить.
СТЬОПА (тихо): ...А це не по-дурному?
ВІТЬОК: Це по-людськи, Стьопа. Найхоробріше, шо є. Я двадцять років на нього забивав. А обняв — і відпустило.
(Стьопа довго мовчить. Тоді одвертається, шморгає. Пляшку ставить на лаву — не допиту. Уперше.)
ВІТЬОК (сам до себе, всміхаючись): От і вся, бля, наркологія. Безкоштовна.