І заспівала Десна. Не вода — пам'ять моя заспівала, уся, від першого переляку до останнього прощення. Я стояв по серце у воді й чув, як те, що боліло, обертається мелодією, і риби спливались слухати, і верби схиляли віти, як баби на весіллі.
Свята вода не та, що змиває, — а та, що освячує: бере твій біль і робить його піснею, якої не соромно.
О роде мій, що плакав мовчки! Я заспівав за всіх вас. І малий я диригує з берега, мокрий і щасливий. Доки людина співає свій біль, доти він не отрута, а молитва. Я співаю. І Десна підспівує. І більше мені не треба глушити тишу — бо тиша моя тепер повна музики.