(Стадіон. Вітьок на трибуні. Тисячі колишніх синців долі.)
ВІТЬОК: Браття! Нас уже повен стадіон! А почалось із того, шо один дурень (я) обняв у собі шмаркача.
ЗАЛ (реве): Ві-тьок! Ві-тьок!
ВІТЬОК: Тихо, бля. Не в мені діло. У кожному з вас сидить пацан, якого зламали. І кожен сьодні його обніме. На рахунок три. Руку на груди! Раз... два...
(Стадіон — тисячі суворих чоловіків — кладе руки на груди.)
ВІТЬОК: ...три. Скажіть йому: ти не винен.
(Тиша. Тоді — гул, схлип, регіт, плач — усе разом. Стадіон обіймає сам себе.)
ВІТЬОК (тихо, без мату, по щоці сльоза): От і вся наркологія, хлопці. На цілий стадіон. А казали — невиліковні.