(Підвал, перетворений на «клуб». Вітьок — за головного. Навколо — десяток колишніх синців долі.)
ВІТЬОК: Так, пацани. Школа називається «Обійми шмаркача». Програма коротка. Урок перший: кожен знаходить у собі пацана, якого батя зламав.
ГОЛОС: А як не находиться?
ВІТЬОК: Находиться. Він там, де в тебе о шостій вечора рука сама до пляшки тягнеться. Урок другий: обіймаєш його й кажеш — ти не винен.
ГОЛОС: І все, бля?
ВІТЬОК: І все. Двадцять років наркології в двох уроках. Безкоштовно. Дипломів не видаєм — видаєм спокій.
(Сидять, незграбні, суворі мужики, і кожен потай кладе руку собі на груди. Хтось шморгає. Хтось уперше за життя всміхається по-дитячому.)
ВІТЬОК (тихо, без матюків): От і вся наука, хлопці. Себе обняти. Решта — додасться.