Відкрив я, читачу, аптеку — та незвичну: ліків нема, є лиш дзеркало й лава. Заходить страдник, а я йому: «Сідайте, голубе. Рецепт безкоштовний. Подивіться в дзеркало й знайдіть там себе маленького. Знайшли? Тепер усміхніться йому, а не скривіться, як на ревізора».
Дехто сміявся, дехто плакав, а виходили всі легші. «Чим завинив?» — «Та нічим. То ви собі винні борг ласки сорок літ. Сплачуйте по усмішці на день».
Черга під аптекою — як за ковбасою в дефіцит. Бо виявилось: людині, щоб ожити, треба не стільки горілки, скільки щоб хтось дозволив їй полюбити себе. Я дозволяю. Безкоштовно. І сам, на них дивлячись, помолодшав років на сорок — рівно на одного хлопчиська.