Виявилось, жити без маски — це не голо, а вперше тепло. Я, що все життя ховався за іронію, як за окуляри від сонця, тепер ходжу зі світу з відкритим лицем — і світ, на диво, не сліпить, а гріє.
Хлопчик, якого я нарешті визнав, водить мене за руку містом мого дитинства й показує те, що я мчав повз: ось лава, де мене вперше не вислухали; ось брама, де я навчився всміхатись замість плакати. Ми не сумуємо. Ми миримось.
Найрадикальніший текст, який я написав за життя, — три слова без жодної алюзії: «я тебе люблю». Без лапок. Просто собі. І це, повірте старому іронікові, скасовує потребу в будь-якому дурмані. Бо нащо тікати від того, кого нарешті обняв?