Я довго вчилась говорити «ні». Тепер учусь важчого — говорити «так» собі. Так — своєму болю, що має право бути. Так — своїй радості, якій сорок літ було соромно. Так — тій дівчинці, що в мені, якій казали «мовчи».
Гідність — це не панцир. Гідність — це коли стоїш перед власним дзеркалом без жодної ролі й не відводиш очей. Я не відводжу.
Сказали колись: будь зручною. А я кажу: буду справжньою. І це не бунт. Це повернення на законне місце — у власне життя, з якого мене виселили в дитинстві. Я вернулась. Стою. Рівно. І жодна сила вже не зігне того, хто випростався добровільно. Бо вільному не треба дозволу бути.