Ти знаєш, що ти — людина? Не зручний, не вигідний, не зразковий — а просто людина, цінна вже тим, що є? Я не знав. Мене з малих літ переконали, що любов мені видадуть під розписку: за п'ятірку, за слухняність, за непомітність. І я заслуговував усе життя, аж до знемоги, до чарки, бо втомленому здається, що вино — це відпочинок. А воно — лише ще одна спроба заслужити: тепер уже в себе самого випросити прийняття, якого не дали інші.
І ось я спинився й сказав собі просту, як день, річ: ти не мусиш нічого заслуговувати. Ти вже людина. Цього досить. Усмішка твоя — єдина в світі, і очі твої — єдині, і той хлопчик у тобі, наляканий, — теж єдиний і теж людина.
І я обняв його — не за заслуги, а просто так, уперше безумовно. І стало тихо й тепло. Бо найбільша революція в цьому світі — повірити, що ти вартий любові ні за що. Просто тому, що ти є.