Я перемотую плівку ще раз — і тепер кожен кадр вибухає прощенням, як зерно колосом! Ось батькова долоня-блискавка — стоп! — я ловлю її в повітрі, як ловлять птаха, і кладу собі на голову теплою.
Ось крик-граната — стоп! — я виймаю з нього чеку слізьми, і він розквітає кульбабою. Монтаж навпаки: де руйнувалось — там росте!
І хлопчик мій біжить крізь засвічену плівку, цілий, у золотому спалаху, і кричить не від болю — від радості: пробачено! пробачено! І плівка серця, вся, від першого кадру, спалахує не пожежею — світанком.