У тому ж рукописі, на берегах, знайшов я другу руку — самого аптекаря Цвяха. «Помітив дивне, — пише він. — Хто забирає назад свій дитячий страх, у того в льоху сам собою кисне найкращий оцет, а на горищі заводиться сміх. Перевірено на радникові: реготав так, що сусіди викликали сторожу».
Нижче — рецепт, перекреслений: «Засіб від запою: 1) дістати з-під серця шестирічного себе; 2) перепросити; 3) пляшку — котові на смалець. Діє безвідмовно, та клієнтів розганяє, бо хто здоровий, той аптеки не потребує».
Я зачинив рукопис і, зізнаюся, вперше за роки засміявся з власної біди — а вона, ображена, зібрала клунки й пішла. Виявляється, страх не зносить, коли з нього лагідно кепкують.