У львівській кам'яниці на Вірменській, як свідчить знайдений мною рукопис (з плямою від кави й, здається, від сліз), мешкав аптекар Амброзій Цвях, що торгував незвичайним крамом. Він купував у людей їхні дитячі страхи — по крейцеру за штуку — і зливав у темні слоїки. «Нащо вам це?» — питали. «А щоб не носили в собі, — відказував. — Бо хто носить, той потім п'є, аби не носити».
Якось прийшов до нього пан радник, чоловік поважний і геть пропащий: пив, грав, нюхав тютюн до зомління. «Продайте позбавлення». Цвях похитав головою: «Страх ваш не продається, бо він не ваш. То страх вашого батечка, що боявся вас любити. Заберіть назад — і покладіть, де лежало».
Радник обурився, та поніс слоїк додому. І тої ж ночі вперше за сорок літ обняв власне віддзеркалення в шибі — і заплакав, як хлопчисько. А пляшку вилив у рину. Рукопис кінчається припискою іншим чорнилом: «Віднайшов себе. Аптеку зачиняю. Більше не потрібна».