Еней, проспавшись без похмілля,
аж здивувався сам собі:
нема ні чарки, ні похмілля,
а легко й весело в нутрі!
«Гей, — каже, — хлопче, де ти дівся,
що я тебе сто літ топив?»
А той з-під серця обізвався:
«Та тут я, батьку. Не журись.
Ти тільки більш мене не кидай —
і будем разом реготать!»
Еней підняв його на плечі,
і так пішли вони — мов два:
один малий, що серцем грає,
один дорослий, що ожив.
Боги дивились із Олімпу
та й узяли по чарці... квасу:
«От парубок! Себе обняв —
і витверезив цілу трасу!»
Еней вернувся по малого (тур 2)
Посилення: бурлеск голосніший, сміх крізь сльозу
світліший