Коли риба віддала ключ, я не лиш відчинив кімнату — з ключа виріс цілий дім. Срібне стебло, і на ньому, як яблука, кімнати мого життя, у кожній по шматочку мене. У найвищій сидів хлопчик і пускав із сонця паперові кораблики.
«Ти посадив ключ, як зерно, — сказав він. — Тепер у тебе є де жити».
І я зрозумів сон: те, що ми ховаємо й топимо, — насправді насіння; полий його увагою замість вина — і виросте дім, а не болото. Риба тепер плаває в небі над дахом, синя, щаслива. А я мешкаю в домі, що виріс із власного болю, перетвореного на красу. Хто не втопив свого ключа, той вирощує з нього оселю. І в кожнім вікні — світло. І в кожнім світлі — я.