Виявляється, я все життя возив із собою мапу з одним лиш написом: «геть звідси». А на звороті, дрібним шрифтом, було: «додому — це всередину».
Я перевернув мапу аж на сорок другому році, десь під Львовом, тверезий і, на диво, не нещасний. Смішно: стільки бензину спалив, тікаючи від хлопця, що сидів у мене ж під ребром і просив усього-на-всього морозива та уваги.
Тепер ми подорожуємо разом. Я показую йому Європу, він мені — як радіти калюжам. Дорога додому найкоротша з усіх — і найдовша, бо її проходять не кілометрами, а пробаченнями. Я майже доїхав. І вперше не глушу мотор тишею з пляшки.