я ламаю
синтаксис болю
бо біль мій вибудуваний
рівними рядами «не можна»
в місті-машині мого тіла
шестерня страху крутиться з шести років —
відколи вдома КЛАЦ
і дитину вимкнули
я доливав пальне-алкоголь
щоб машина не спинялась
не відчувала
не пам'ятала
але сьогодні я —
футурист власної душі —
оголошую: ДЕМОНТАЖ
розбираю шестерню страху
гвинт за гвинтом
і там, усередині механізму,
не деталь —
хлопчик
живий
теплий
я виймаю його з машини
і місто-тіло вперше
не гуде
а ДИХАЄ
нове мистецтво — це коли
перестаєш бути механізмом утечі
і стаєш
людиною
живим