Два кольори мої, два кольори:
червоне — то любов, а чорне — страх, —
і виткала їх доля на роках
мені ще з малечі, з дитячої пори.
Та чорну нитку я тягнув один,
ховав свій біль і заливав горілкою,
і думав: вицвіте з літами гілка ця.
Дарма. Вузлом затягувався чин.
Аж розплів я сорочку власних літ
і роздивився: де чорнота гуще —
там я себе покинув, там болить.
І взяв я голку. Й вшив назад малого.
І полотно засяяло наскрізне:
бо чорне з червоним — то життя самого.
Хто вшив свій біль у себе, не сховав, —
той з ниток розпачу зіткав покров.